Вітровий потенціал України становить близько 180 ГВт — такий висновок зробили науковці ETH Zurich, Технічного університету Мюнхена (TUM) та Університету Байройту в дослідженні, опублікованому в журналі Joule. Це перше комплексне геопросторове картування енергетичної інфраструктури України та її воєнних руйнувань, яке також включає оцінку потенціалу ВДЕ.
Ключові цифри:
- Вітровий потенціал — 180 ГВт, сонячний — 39 ГВт, сумарно — 219 ГВт.
- Довоєнна встановлена потужність усієї енергосистеми — 59 ГВт, внутрішнє споживання — 22 ГВт.
- Найкращі райони для вітру та сонця — південь і схід країни.
- Станом на оцінку авторів, 95% теплових електростанцій зруйновано.
Що зробили дослідники
У базу увійшли 1 626 об’єктів: теплові, атомні, гідро- та відновлювані станції, підстанції й лінії передачі.
На цю карту автори наклали військові руйнування та оцінили технічний потенціал вітрової й сонячної генерації з урахуванням рельєфу, щільності населення, відстані до поселень і мереж, а також охоронних територій і сільськогосподарських земель.
Чому саме вітер
До війни Україна була однією з найбільших електровиробничих країн Європи — 59 ГВт встановленої потужності. Близько половини припадало на вугілля та газ, майже чверть — на АЕС, решту давали сонце, гідро, вітер і біоенергетика. Власне споживання країни становило 22 ГВт, тож залишався істотний резерв — саме він, за словами авторів, допоміг системі протриматися під час війни.
На цьому тлі 180 ГВт вітрового потенціалу — найбільша складова оцінених ресурсів. Разом із сонячним (39 ГВт) це 219 ГВт — показник, який за оцінкою дослідників вже значно перевищує довоєнну встановлену потужність усієї країни. Найкращі для вітру регіони, як зазначають автори, розташовані на півдні та сході — на узбережжі Чорного й Азовського морів.
Чому децентралізація, а не нові ТЕС
Атаки на станції та підстанції скоротили загальну генерацію приблизно до третини довоєнного рівня. Централізована система виявилася надто вразливою до ударів по кількох великих вузлах, тоді як незалежні мережі, за висновками дослідників, стійкіші в умовах війни та криз. Відповідь, яку пропонують автори: розподілена інфраструктура з ВДЕ, що встановлюється швидше за традиційні теплові потужності.
Для громад це означає можливість виробляти електроенергію локально — за умови, що потенціал регіону дозволяє покрити базові потреби. Саме високороздільні мапи придатних територій, які зробила група Дороніної, автори пропонують як інструмент для планувальників і інвесторів, зокрема з огляду на вимоги Директиви ЄС RED III щодо «зон прискорення» для ВДЕ.
Що з цього випливає
Дослідження Joule — перше комплексне геопросторове картування такого масштабу для енергосистеми воєнної України. Його головний сигнал галузі простий: за оцінкою авторів, вітрова й сонячна генерація здатна багаторазово перекрити як втрачені потужності, так і довоєнні потреби країни. Для ринку, який щойно почав планувати відбудову, це аргумент інвестувати в розподілені ВДЕ-проєкти саме в тих регіонах, де карти показують найвищу придатність — передусім на півдні та сході.
Варто стежити за наступними кроками: практичним атласом трансформації енергосектору, який готує команда дослідниці, та тим, як саме ці мапи ввійдуть у державні плани відновлення. Для ширшого контексту про динаміку сектору корисними будуть матеріали про рекорди української відновлюваної енергетики та про те, як вітроенергетика перестала бути нішевим джерелом.
Джерела: EurekAlert / Joule (Cell Press) — ETH Zurich, TUM, Universität Bayreuth, TUM School of Engineering and Design
Матеріал підготовлено редакцією Alternative Energy за допомогою ШІ на основі зазначених джерел; факти й цифри звірено з ними під час автоматичної редакторської перевірки. Як ми готуємо матеріали