Вже не одне десятиліття дослідники, що займаються розробками в галузі охорони навколишнього середовища, зайняті пошуком рішень для двох основних проблем: як накопичувати і зберігати сонячну енергію для подальшого використання і що робити з тими величезними викидами вуглекислого газу, які виробляють енергогенеруючі підприємства.
Інженери General Electric схоже знайшли рішення, яке дозволить, що називається «вбити одним пострілом двох зайців». Вони розробили концепцію, яка пропонує задіяти вихлопи CO2 в якості ефективного накопичувача сонячної енергії.
Суть ідеї полягає в тому, щоб використовувати сонячну енергію, відбиту масивом сонячних дзеркал-геліостатів для нагріву розчину солі, подібно до того, як це відбувається в найбільшій баштовій теплової СЕС Айвонпа (Ivanpah Solar Power Facility) в Каліфорнії. У той же час, CO2 який виділяється, наприклад, вугільними електростанціями, охолоджується до стану твердого льоду за допомогою надлишків енергії і в такому стані зберігається під землею.
Коли ж споживачам мережі потрібна додаткова енергія вже після заходу сонця, нагрітий сольовий розчин надходить до «вуглекислого» льоду і розігріває його до «надкритичного» стану – між рідиною і газом. У цьому стані CO2 направляється на розроблену GE турбіну і призводить її в рух. У підсумку «сонячний ротор» (прототип якого представлений нижче), за словами виробника, буде здатний генерувати електроенергію, якої достатньо для забезпечення потреб 100 тис. будинків.
У GE кажуть, що ця концепція поширюється не тільки на вугільні електростанції. З таким же успіхом вона може застосовуватися і на газових електростанціях, в яких зайве тепло може бути повторно використано для аналогічної мети. За словами розробників, така технологія дозволить знизити вартість одного мегавата електроенергії з 250 до 100 доларів.
Таким чином, з використанням побічних вихлопних газів продуктивність теплових електростанцій може бути збільшена на 25 – 50%, причому одночасно з цим значно знижуються і викиди СO2. Зараз інженери працюють над створенням діючого прототипу турбіни, однак, за їхніми словами, на впровадження технології в реальну промисловість може піти від 5 до 10 років.