Даний матеріал дозволено використовувати в освітніх цілях
Що таке енергетичний кооператив?
Визначення енергетичного кооперативу дуже просте. Це кооператив, що дозволяє громадянам забезпечувати свої потреби (як індивідуальні, так і загальні), пов’язані зі споживанням енергії.
Енергокооперативи можуть виконувати такі завдання:
- Загальна заготівля енергетичної сировини (закупівля дров, пелет, виробництво брикетів / пелет з соломи і деревини, вирощування енергетичної лози).
- Оптова закупівля послуг, пов’язаних з енергоефективністю (послуги енергоаудиту, термомодернізації житлових і промислових або офісних об’єктів).
- Фінансування придбання членами кооперативу енергетичних установок (котлів, акумуляторів, сонячних батарей і т.д.).
- Виробництво електроенергії з альтернативних джерел енергії (зокрема, встановлення сонячних і вітроелектростанцій, біоТЕС на соломі і тирсі).
- Виробництво тепла (як для членів кооперативу, так і для опалення цілих вулиць або районів в селах і містах): в селі установки по видобутку біогазу з відходів тваринництва, в місті – котли на твердому паливі.
- Автономний нагрів і постачання гарячої води від геліоколекторів.
- Охолодження і централізоване кондиціонування приміщень (наприклад, як в Барселоні).
Варто відзначити, що це лише найпростіші приклади моделей енергетичних кооперативів. Насправді, їх набагато більше. Так, в Німеччині існує кооператив “Друзі Прокон”, який займається управлінням проектами з девелопменту в сфері поновлюваних джерел енергії, в США сотні кооперативів забезпечують електроенергією сільські території та мають значні мережі розподілу і генеруючі потужності. Однак, повернемося до наших місцевих можливостей.
Найпростіший приклад енергетичного кооперативу в наших умовах – це кілька господарів, які об’єдналися для того, щоб купити спільними зусиллями тріскодробарку. Це простий пристрій коштує близько 1000$, проте далеко не кожен господар може дозволити собі його придбати. І простоювати така тріскодробарка буде у індивідуального власника 90% часу.
Але, поєднання фінансових зусиль невеликої спільноти надає відчутні переваги всім її членам. Тирса прекрасно горить в котлах, а кожен з членів кооперативу може використовувати дробарку, щоб забезпечити себе тирсою на опалювальний сезон. Крім того, дробарка дозволяє конвертувати в паливо практично будь-які залишки дерева, які раніше стали б сміттям. При постійно зростаючій ціні газу та інших енергоносіїв, така спільна інвестиція членів кооперативу у подрібнювач – більш, ніж виправдана і окупається буквально за один сезон.
Така модель – це тільки початок. Енергетичні кооперативи можуть виробляти брикети / пелети, вирощувати енергетичну вербу, будувати біогазові і сонячні електростанції. Наше законодавство має ряд проблем, які створюють обмеження для розвитку енергетичних кооперативів, проте вже сьогодні можливості для застосування кооперативної моделі в енергетиці вражають.
Навіщо нам потрібні енергетичні кооперативи?
Фрідріх Вільгельм Райффайзен, є одним із засновників кооперативного руху в Німеччині. Він стверджував, що кооператив дозволяє консолідувати ресурси і направити їх на вирішення спільних енергетичних проблем. Вони дозволяють вирішувати проблеми, які не під силу одній людині, оскільки у неї мало ресурсів. Однак, зберіть разом ресурси хоча б 10 таких людей – і побачите, що разом вони можуть вирішувати істотно більші за масштабом проблеми, ніж раніше.
Енергетичні кооперативи дозволяють забезпечувати велику кількість власних потреб, пов’язаних з енергією без взаємодії з державою, не чекаючи чергової постанови уряду або доброї волі монополістів. Довіра і спільна дія дозволяють забезпечити себе паливом, отримати оптові знижки на утеплення або енергетичне обладнання, налагодити спільне виробництво енергії або енергоресурсів (наприклад, пеллет або брикетів).
Загалом, модель роботи енергетичних кооперативів обмежується тільки фантазією тих, хто їх створює і законодавством. Незважаючи на проблеми з останнім уже сьогодні їх створення має потенціал вивести сотні тисяч громад зі стану енергетичної бідності і забезпечити надійним постачанням від місцевих енергетичних ресурсів.
Світові практики енергетичних кооперативів
Енергетичний кооператив – важливий учасник енергетичних ринків розвинених країн. Один з перших прикладів – Німеччина. У країні, яка швидкими темпами рухається від викопної і атомної енергетики до все більш широкого використання відновлюваних джерел енергії, тут працюють понад 700 активних енергетичних кооперативів. Вони створені з найрізноманітнішими цілями. Напевно, найбільше серед них тих, які поєднують фінансові ресурси громадян для того, щоб скористатися можливістю заробити на «зеленому тарифі». Це створило ситуацію, при якій у 2012 році приватні домогосподарства і енергокооператіви володіли 47% встановлених потужностей у відновлюваній енергетиці Німеччини.
Енергетичні кооперативи стали однією з рушійних сил німецького енергетичного повороту (Energiewende) і дозволили залучити до зеленої економіки мільярди євро від звичайних громадян Німеччини ще тоді, коли німецькі енергетичні гіганти дуже амбівалентно ставилися до перспектив відмови від викопного палива.
Енергетичні кооперативи в Німеччині працюють за дуже різним моделям. Крім того що вони заробляють на “зеленому тарифі” від сонячної енергії, існують сотні енергокооперативів, які здійснюють забезпечення місцевих жителів теплом, електроенергією, послугами мережі. Багато з них створені жителями однієї вулиці для того, щоб влаштувати на ній централізоване опалення з використанням місцевої сировини. Однак є і досить великі кооперативи, які оперують значними потужностями з виробництва електроенергії.
Значну популярність енергетичні кооперативи отримали також в Данії, Нідерландах, Швеції, Австралії, Великобританії. І особливої потужності рух енергетичних кооперативів набрав у США. За даними асоціації енергетичних кооперативів Touchstone, яка налічує 750 членів, енергетичні кооперативи знаходяться в 46 штатах. Сукупно вони утворюють найбільшу в США енергетичну мережу, забезпечуючи енергією мільйони американців, які є їх співвласниками. Більшість з них не мають уявлення про те, що десь у нас єдиний варіант отримати електроенергію – це приєднатися до мережі обленерго. Історія деяких енергетичних кооперативів тягнеться з 40-х, 30-х, або навіть 20-х років XX століття.
Які можливості енергетичні кооперативи відкривають для нас
Енергетичні кооперативи точно не можуть вирішити всіх проблем енергетичного сектора в нашій країні. Однак, вони можуть стати важливим рішенням для величезної кількості людей і співтовариств, великих і малих громад, які зможуть без надії на державу забезпечувати себе та інших енергетичними ресурсами і створювати нову якість життя.
Енергетичні кооперативи – хороший механізм, що дозволяє перетворити довіру один до одного в дієвий механізм переходу від занадто централізованої пострадянської моделі енергетики до більш локалізованої, яка покладається насамперед на місцеві ресурси і створює робочі місця, нові економічні моделі та можливості для жителів громад.
Енергокооперативи в Україні
В Україні перші найпростіші енергокооператіви тільки починають створюватися. Найпростіша і найбільш перспективна модель енергетичного кооперативу в умовах українського села – це спільна заготівля декількома фермерськими господарствами сировини для виробництва солом’яних паливних брикетів / пелет. Адже купити таку установку одному господареві дорого, і сировини у нього одного може не вистачати для завантаження обладнання. У західних регіонах господарі об’єднуються, щоб купувати спільно подрібнювачі для деревини.
Наприклад, кілька господарств, що спеціалізуються на вирощуванні малини, створили в селі Лосятин Тернопільської області кооператив «Ягідний край», разом купили холодильники для зберігання ягід. Для власного енергопостачання купили установку для виготовлення паливних брикетів із стебел малини, разом нею користуються.
Під Харковом 12 фермерських господарств об’єдналися в кооператив з виробництва біопалива з ріпаку, який самі ж і вирощують. Потрібне обладнання було закуплено на грант.
Один фермер не міг би отримати велике фінансування по грантової програми, а енергокооператив, об’єднавши активи, зміг. Вироблений біодизель фермери використовують для заправки власної сільгосптехніки (що дозволило знизити собівартість продукції), а також для шкільного автобуса і швидкої допомоги.
Ще приклад з Харківської області: три приватних домогосподарства створили енергокооператів і отримали спільно дешевий кредит на будівництво міні-СЕС на дахах. Вони не тільки забезпечують себе, але і, створивши юрособу, продають 2/3 виробленої електроенергії, заробляючи близько 10 тис. Грн на місяць. Проект окупиться за 2,8 року.
На сьогодні в Україні побудовані близько 1000 сонячних електростанцій на дахах приватних домогосподарств. З’являються і перші СЕС на дахах багатоповерхівок (чому заважають правові моменти).
Економіка такого сонячного енергокооператива розраховується для кожного енергокооператива окремо. Перш ніж будувати СЕС, треба дізнатися в «Укренерго», чи є у них вільні потужності для підключення.
В Україні перспективно вигідно продавати теплоносії і є сенс будувати котельні на біомасі (солома зернових, кукурудзи, соняшнику та інших культур).
У сільській місцевості вигідно будівництво біоТЕС – когенераційні установки з виробництва тепла та електроенергії одночасно на біомасі, що забезпечує їм повну енергонезалежність. За підрахунками експертів, такі проекти окупляться за два опалювальні сезони.
Однак бурхливому розвитку енергокооперативів в Україні заважає те, що складні моделі кооперативів з виробництва теплової і електричної енергії поки що вимагають отримання дозволів та ліцензій. Саме тому активісти підготували і зараз вимагають прийняти закон «Про споживчі енергетичні кооперативи», який спростить їх діяльність.
Для втілення в життя місцевих проектів в галузі альтернативної енергетики жителі, організації та підприємства об’єднуються в так звані енергокооперативи. Найчастіше енергетичні кооперативи прагнуть до самостійного, ні від кого незалежного екологічного виробництва електроенергії. Іншими словами, це своєрідна форма громадянської активності або громадської участі в процесах, пов’язаних з політикою, прийняттям законів і рішень місцевого значення – на рівні регіонів і комунальних товариств.
Жителі ЄС прекрасно розуміють всі плюси переходу на екологічні поновлювані джерела енергії. В Європі не тільки активно втілюють в життя використання альтернативних видів енергії, а й постійно нарощують темпи за допомогою організації діяльності в формі кооперативів. Як приклад, варто подивитися на Великобританію, в якій діє близько 5000 енергокооперативів, що користуються сонячною і вітровою енергією.
Енергетичні холдинги в Німеччині в наш час відчувають серйозну конкуренцію від енергокооперативів, оскільки останні виробляють близько 30% електричної енергії завдяки використанню вітрових електростанцій. У зв’язку з цим енергетичний пакет «Clean Energy for All Europeans» в країнах Євросоюзу обмежує право підключення в першу чергу енергетичних кооперативів до мережі.
Також енергокооперативи спочатку зобов’язані забезпечити власні потреби в носіях електроенергії, яку генерують, а залишок реалізувати в мережі згідно до «зеленого тарифу».
У найближчі десять років в ЄС бачать тимчасову енергоперспективу у використанні енергетичних кооперативів. Згідно з дослідженнями, проведеними виданням CE Delft: вже в 2030 році домоуправління і кооперативи, які є учасниками ринку енергетики, будуть займати близько половини населення Євросоюзу. А кооперативи, які виробляють електроенергію будуть вносити свою лепту в розмірі 20% (сьогодні – 9,8%).
У сільських районах, особливо у відокремлених селах, де є проблема стабільного забезпечення електроенергією, енергокооперативи, що користуються енергією прямої і розсіяної сонячної радіації (сонячного світла), мають відмінний шанс стати прибутковими для сільських громад.
У зв’язку з цим виробництво об’єктів генерації електроенергії в сільських колективних підприємствах або об’єднаннях різних за обсягом виробників сільгосппродукції в енергокооперативи може послужити поштовхом для енергетичної незалежності в майбутньому.
В даному випадку відмінним рішенням буде створення кредитних спец пакетів від банківських організацій (характерних для подібних проектів) для енергокооперативів в сільському господарстві. Розрахунки, про які говорилося вище, велися з урахуванням українських кредитних ставок. При залученні більш вигідних у фінансовому плані європейських грошей, проекти по розвитку носіїв тепла і когенерації електроенергії повинні окупитися протягом 3 – 4 років.
Клімат і «зелений» тариф в Україні значно прискорюють процес окупності і примножують дохід учасників кооперативів.
Створюючи бізнес-план майбутнього енергокооператива щодо забезпечення членів теплом, слід врахувати, що в Україні така діяльність сьогодні вимагає отримання наступних дозвільних документів, а саме:
- отримання ліцензій: на виробництво теплової енергії; транспортування теплової енергії; постачання теплової енергії. Відповідні ліцензії видають обласні державні адміністрації;
- дотримання ліцензійних умов за кількістю і кваліфікації персоналу, технологічного відповідності процесів, організації бухгалтерського обліку та звітності;
- затвердження фіксованих тарифів в органах місцевого самоврядування;
- підтвердження цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані котельні та теплові мережі і ін.
