Розвиток електрифікації в Північній Осетії почалося на початку XX ст. У 1887 р. бельгійцями була побудована гідроелектростанція при впаданні гірської річки Садон в річку Ардон потужністю 750 к.с. з метою задоволення потреб в електроенергії Садонского і Ходского родовищ срібно-свинцевих і цинкових руд, а також рудозбагачувальної фабрики.
У 1904 р. з початком будівництва металургійних і хімічних підприємств в м. Владикавказі бельгійці побудували теплоелектростанцію потужністю 405 кВт. Міський трамвай з кінної тяги був переведений на електричну. Електрикою почали освітлюватися поштово-телеграфна контора, деякі магазини, склади і навіть окремі приватні квартири.
Всього в Північній Осетії до революції було 20 невеликих гідро- і теплоелектростанцій загальною потужністю близько 3000 кВт.
З метою об’єднання та впорядкування роботи енергетичних об’єктів Наказом Наркомважпрому СРСР було створено Північно-Кавказьке управління «Північкавказенерго» з розташуванням в м. Владикавказі. Так почалося утворення енергетичної системи Північної Осетії.
Початок розвитку великої гідроенергетики в республіці Північна Осетія-Аланія відноситься до 1927 р., початку будівництва Гізельдонской гідроелектростанції. Ідею спорудження ГЕС на водоспаді Пурт вперше запропонував простий житель селища Даргавс Циппу Байматов. Не маючи професійної освіти, він зумів скласти ескізний варіант і економічне обґрунтування зведення ГЕС. Робочий проект гідроелектростанції був затверджений Центральною Електротехнічною Радою 11 березня 1927 р. і в тому ж році почалося її будівництво.
У будівництві Гізельдонської ГЕС взяли участь тисячі жителів Північної і Південної Осетії, Росії, України, Уралу, Дону. Серед будівельників були цілі робочі династії, інженери і техніки, провідні вчені, професори, іноземні фахівці.
Серйозні труднощі виникли через місцеві умови, гірська специфіка району гальмувала процес роботи. Будівництво ГЕС проходило практично вручну, з мінімальним застосуванням механізмів та будівельної техніки. Трубопроводи на будівництво завозили на волах.
Будівництво Гізельдонської ГЕС тривало з 1927 по 1934 р. Двічі роботи консервувалися для уточнення і зміни основ проекту. Заважало і те, що не було досвіду будівництва подібних станцій.
Через відсутність своїх фахівців проект проходив експертну перевірку в країнах Європи і США. Але все ж головна роль в будівництві Гізельдонської ГЕС належить радянським інженерам. Керівники будівництва Е.М.Карп, І.А. Рабинович, Ф.В. Векін, Н. М. Сніжко змогли подолати технічні і природні труднощі, гідроелектростанція успішно почала свою роботу на рекордній тоді для СРСР висоті. Урядовою комісією при прийманні станції в експлуатації було визначено її потужність в 21780 кВт, в тому числі агрегатів для власних потреб 280 кВт. Максимальне навантаження доходила до 21900 кВт. Завдяки найбільш сприятливій в топографічному відношенні ділянки річки (312 м. напору (брутто) при довжині деривації 2 670 м.), вона стала першою гідроелектростанцією на Північному Кавказі і самою високонапірноїюне тільки в Радянському Союзі, а й у всій Європі. Устаткування для ГЕС виготовлялося на найбільших заводах Москви, Ленінграда, Харкова.
1 серпня 1935 р. Гізельдонська ГЕС, що відповідала всім вимогам Урядової комісії, була прийнята в промислову експлуатацію. На урочистому відкритті гідроелектростанції був присутній Михайло Іванович Калінін.
У цей період почалося будівництво підстанцій та електричний мереж 35-110 кВ. Була побудована перша електропідстанція 110 кВ, лінії електропередачі 110 кВ Гізельдонська ГЕС-Орджонікідзе та Орджонікідзе-Грозний, що послужило початком паралельної роботи енергоустановок Північної Осетії і Чечено-Інгушетії. Це будівництво значно підвищило надійність електропостачання двох республік.
Інтенсивний розвиток електроенергетики Північної Осетії було пригальмовано з початком Другої світової війни. З наближенням фронту в 1942 р. відповідно до рішення ДКО СРСР, цінне обладнання електромережевого господарства Гізельдонської ГЕС і теплових електростанцій «Ордженерго» було евакуйовано до Туркменії, а споруди ГЕС підготовлені до вибуху. Однак, противнику до гідроелектростанції прорватися не вдалося.
У 1943 р. за рішенням ДКО евакуйоване обладнання було повернуто. Завдяки самовідданій праці, високому почуттю відповідальності за доручену справу, прагненню надати можливу допомогу фронту, колективу ГЕС (а під час війни на ГЕС працювали, як і на всіх промислових підприємствах Радянського Союзу переважно підлітки та жінки) вдалося привести всі агрегати в експлуатацію. У період з 1944-1945 рр. все енергетичне господарство республіки було повністю відновлено. Останній агрегат на Гізельдонській ГЕС було введено в червні 1944 році.
Маючи високі промислові можливості Гізельдонська ГЕС до введення Кубанської і Чірекейскої гідроелектростанцій, була основною регулюючою станцією на Півдні Росії.
Зараз Гізельдонська гідроелектростанція посідає почесне друге місце за кількістю виробленої електроенергії в республіці. На ГЕС експлуатуються унікальні горизонтальні ковшеві турбіни, що використовуються на високих напорах, аналогів яким немає на жодній станції країни.
Розвиток енергетики в регіоні продовжувався і в післявоєнні роки. У серпні 1948 р. була побудована Дзауджікауська ГЕС, розташована на південній околиці столиці республіки – міста Владикавказа. Це перша станція, побудована на річці Терек.
При будівництві ДзауГЕС було використано кілька нетрадиційних рішень. Зокрема, проектування велося одночасно з будівництвом, причому це будівництво здійснювалося народними методами, за кресленнями котлованів.
Створюючи першу гідростанцію на р. Терек, проектувальникам і будівельникам довелося подолати складні топографічні і геологічні умови, всім відомі капризи річки Терек, наприклад, різкк зміну русла на початку паводку.
Дзауджікауська гідроелектростанція використовує енергію р. Терек. Схема станції вписується в загальну схему використання верхньої течії р. Терек в енергетичних цілях, займаючи нижню ділянку, що призначена для ДзауГЕС. Для Терека, як для гірської річки з льодовиковим наповненням, характерний різко виражений паводок влітку і особливо низька витрата води взимку, коли вироблення енергії зменшується. Звідси важливу роль відіграє снігове і дощове живлення. Межовий період – грудень-березень, коли живлення річки здійснюється за рахунок джерел і танення нижньої поверхні льодовиків. З другої половини березня починається наростання витрат річки, коли інтенсивне танення поверхні льодовиків збігається з періодом весняних дощів. Максимальний пік паводку проходить зазвичай протягом декількох годин з дуже швидким наростанням.
У червні 1950 р. комісія МЕМ СРСР зробила приймальні роботи по закінченому будівництву Дзауджікауської ГЕС з встановленою потужністю 8 МВт.
На першому місці за кількістю виробленої електроенергії в республіці знаходиться Езмінська ГЕС. Станцію почали будувати в 1949 р., а вже в 1954 р. був пущений в тимчасову експлуатацію агрегат № 1. У постійну експлуатацію станція, з встановленою потужністю 45 МВт була запущена 3 березня 1955 р. Весь цей час станція стабільно працює, вносячи вагомий внесок у забезпечення електроенергією населення республіки.
Беканська ГЕС одна з найстаріших станцій. Незважаючи на це, станція досі успішно експлуатується, вносячи свій внесок в забезпечення електроенергією республіки.
Унікальність Беканскої ГЕС полягає в тому, що вона працює на джерельній воді. У воді немає піску, внаслідок чого турбіна не зношується.
25 грудня 1951 р. Беканская ГЕС була здана в промислову експлуатацію.
У 1965 р. введено в експлуатацію Павлодольську ГЕС на р. Терек в Моздокському районі потужністю 2,65 МВт. А в 2000 р. була побудована інша мала ГЕС – Кора-Урсдонська гідроелектростанція потужністю 0,630 МВт.
В 2000 р. була побудована ще одна мала ГЕС – Кора-Урсдонська гідроелектростанція потужністю 0,630 МВт.
На той часу вже тривало будівництво Головної Зарамагської ГЕС. Ситуація на «Зарамагському довгобуді» змінилася після наради в РАО «ЄЕС Росії», яка відбулась в квітні 1999 р. при голові правління Анатолії Чубайсу. На цій нараді були присутні керівники РСО-Аланія, керівництво ВАТ «Північкавказенерго» і підрядних організацій, генпроектувальник, відповідальні працівники РАО. Там же було вирішено створити ВАТ «Зарамагська ГЕС», яке було створено 5 травня 2000 р.
Після утворення ВАТ «Зарамагської ГЕС» РАО «ЄЕС Росії» набагато більше уваги почали приділяти фінансуванню, в зв’язку з чим робота на будівництві пожвавилася. Взимку 2009 р. почалося наповнення водосховища Головної Зарамагскої ГЕС. Пуск Головної ГЕС, першої з каскаду Зарамагської ГЕС відбувся 18 вересня 2009 р. Відразу після цього інтенсифікувалося будівництво на Зарамагській ГЕС-1, основного енерговузла каскаду.
Наразі гідробудівники працюють в режимі добудови Зарамагської ГЕС-1.
Півтора роки тому на найстаріших станціях Північно-Осетинської філії РосГідро – Гізельдонської і Езмінської ГЕС, почалася реалізація програми комплексної модернізації. Після підготовки під’їзних шляхів до головного вузла найпотужнішої гідроелектростанції в республіці – ЕзмінГЕС (45 МВт) гідробудівники приступили до зведення обвідного каналу, який дозволить відвести воду і проводити реконструкцію водоскидних споруд без зупинки станції. Аналогічні роботи найближчим часом будуть проводитися і на найстарішій гідроелектростанції компанії РусГідро – Гізельдонскій ГЕС. Модернізацію чекає також Дзауджікайську і Беканську ГЕСи.
