Коли мова заходить про сонячну енергетику, в голову тут же приходять думки про фотогальванічні сонячні батареї, які перетворюють енергію сонячних променів прямо в електричну енергію. Але існує й інший тип сонячних електростанцій, в яких акри площ, покриті дзеркалами, відбивають сонячне світло на спеціальні вежі. Концентроване сонячне світло перетворює в цих вежах воду в перегріту пару, який обертає турбіну з генератором, який і виробляє електрику. Однак, в обох випадках є деякі проблеми, пов’язані з надмірною кількістю енергії, що виробляється під час максимальної інтенсивності сонячного світла, з необхідністю акумулювання цієї енергії і її віддачі в моменти пікового споживання.
Інженери та вчені з університету Орегона (Oregon State University, OSU) і університету Флориди (University of Florida) знайшли досить універсальне рішення вищезазначених проблем, вони розробили систему термохімічного акумулювання теплової енергії, робота якої заснована на використанні хімічних перетворень, а не електрики.
Під час “зарядки” термохімічного акумулятора під впливом високої температури карбонат стронцію розкладається на оксид стронцію і вуглекислий газ, на що витрачається теплова енергія променів сонячного світла. Розряд цього акумулятора полягає в зворотній реакції окису стронцію з вуглекислим газом, в результаті якого виділяється практично вся поглинена раніше теплова енергія.
Всі використовувані в даній технології матеріали є негорючими, екологічно безпечними і легкодоступними. У порівнянні з іншими подібними системами, система на основі карбонату стронцію здатна забезпечити 10-відсоткове збільшення показники щільності зберігання енергії. Але найголовнішою перевагою нової системи є те, що вона, на відміну від подібних систем, що використовують інші речовини та інші хімічні реакції, здатна працювати при температурі до 1200 градусів Цельсія. Інші системи здатні працювати лише при 600 градусах і це обумовлює майже дворазовий приріст ефективності нової системи.
Робоча температура системи настільки висока, що вона може спочатку нагріти повітря, яке буде обертати турбіну першого контуру, а залишкова теплова енергія повітря може перетворити воду в перегріту пару, який буде обертати другу турбіну.
Але, в цій “бочці меду”, як і завжди, є своя “ложка дьогтю”. Дослідження, проведені в лабораторних умовах, показали, що енергетична ємність термохімічного акумулятора починає відчутно падати вже після 45 циклів. Причиною цього є структурні зміни використовуваних матеріалів і вирішити цю проблему дослідники збираються шляхом розробки методів проміжної переробки та відновлення робочих матеріалів.